8–9 жовтня 2026 року в Інституті Гердера з історії та досліджень Східної Центральної Європи (Марбург, Німеччина) відбувся міжнародний воркшоп Digitalities of Russia’s War Against Ukraine: Living Archives Workshop II, присвячений цифровим вимірам документування російсько-української війни, збереженню свідчень і формуванню живих архівів. До дослідницької програми долучилася Ганна Сарибаєва — докторка юридичних наук, доцентка Національного університету «Одеська юридична академія», засновниця громадської організації Open Dialogue Platform (Австрія) та стипендіатка програми LivArch.
Війна змінює не лише людські долі, міста й суспільства. Вона змінює способи, у які ми зберігаємо пам’ять, документуємо пережите та передаємо свідчення майбутнім поколінням. У цифрову епоху ці процеси набувають особливого значення: документи, усні історії, аудіовізуальні матеріали й цифрові колекції стають не тільки джерелами історичного знання, а й важливими елементами суспільної пам’яті, захисту прав людини та відновлення справедливості.
Саме цим питанням був присвячений воркшоп, організований Інститутом Гердера в межах дослідницької ініціативи Living Archives. Його учасники — дослідники, правники, історики, соціологи та фахівці з цифрової гуманітаристики — обговорювали, як документувати досвід війни, зберігати свідчення постраждалих і знаходити баланс між доступністю архівних матеріалів, етичними вимогами та захистом персональних даних.
Програма воркшопу об’єднала кілька взаємопов’язаних напрямів дослідження.
Перший день розпочався з доповіді Махтельд Венкен та Ірини Єрошко From Voice to Visual. The Transformation of a Ukrainian Testimony of the War to an Animation Documentary. На прикладі анімаційного документального фільму Ember, створеного в межах проєкту U-CORE Центру сучасної та цифрової історії Люксембурзького університету (C²DH), учасники розглянули, як усне свідчення українки, яка була змушена залишити свій дім через російське вторгнення, може набути нової візуальної форми.
Перетворення усної історії на анімаційний документальний фільм відкриває нові можливості для осмислення досвіду війни. Водночас воно порушує принципові питання: як зберегти автентичність свідчення під час його візуального відтворення? Яким чином колір, звук, ритм і візуальні образи впливають на сприйняття пережитого? Де проходить межа між творчою інтерпретацією та відповідальним представленням досвіду людини?
Другий день був присвячений новим практикам роботи зі свідченнями, військовим поховальним ритуалам як формам живої пам’яті, юридичним аспектам документування війни та можливостям цифрових технологій у збереженні матеріалів про воєнні злочини.
Особливу увагу було приділено часовим і соціальним вимірам роботи з чутливою інформацією, питанням етики архівування, збереженню особистих даних і правовим межам використання документальних матеріалів. Ці теми демонструють, що архів — це не просто місце зберігання інформації. Це складна система взаємодії між свідком, дослідником, документом, технологією та суспільством.
У межах другої тематичної сесії — Legal Dimension of War Documentation: Between Evidence and Archive — Ганна Сарибаєва представила доповідь «From Working Records to Living Archives: The Legal Status of Wartime Documentary Materials and the Limits of Archiving».
У центрі виступу — правовий вимір перетворення документальних матеріалів, створених або зібраних під час війни, на архівні джерела, що зберігають свідчення про події, людський досвід і порушення прав людини.
Документ, який сьогодні є робочим записом, цифровим файлом, особистим свідченням або матеріалом дослідницького проєкту, з часом може набути значення для історичного дослідження, суспільної пам’яті чи юридичного встановлення обставин певних подій. Проте цей перехід не є автоматичним і не позбавлений правових обмежень.
Як забезпечити тривале збереження свідчень, не порушуючи прав людей, яких вони стосуються? Які юридичні та етичні вимоги необхідно враховувати під час формування цифрових архівів війни? Як узгодити суспільний інтерес у документуванні воєнних злочинів із захистом персональних даних, приватності та безпеки свідків?
Ці питання особливо актуальні для України, де документування наслідків російської агресії відбувається одночасно з війною, а матеріали збирають державні органи, правозахисні організації, наукові установи, журналісти, громадські ініціативи та самі громадяни.
Правовий аналіз таких процесів потребує міждисциплінарного підходу. Необхідно враховувати не лише правила зберігання й використання документів, а й обставини їх створення, мету збирання, чутливість інформації, права її носіїв і можливі наслідки подальшого поширення.
У цьому контексті поняття living archives — живих архівів — дає змогу подивитися на архівування ширше: як на тривалий процес збереження, осмислення та відповідального використання свідчень, що залишаються значущими для суспільства й після завершення конкретного дослідницького проєкту.
Воркшоп об’єднав учасників із різних наукових і професійних середовищ, створивши простір для обміну методологіями та досвідом. Доповіді охоплювали цифрову документацію війни, усну історію, соціологію, дослідження пам’яті, міжнародне право, етику роботи з чутливими джерелами та цифрові способи представлення людського досвіду.
Така міждисциплінарність особливо важлива для дослідження російсько-української війни. Адже документування війни не обмежується збиранням фактів: воно передбачає також осмислення того, як ці факти зберігаються, інтерпретуються, стають доступними для різних аудиторій і використовуються для захисту прав людини.
Для Ганни Сарибаєвої участь у програмі LivArch стала можливістю поглибити дослідження правових аспектів документування війни та розширити професійний діалог із міжнародною академічною спільнотою.
Цей напрям також перетинається з діяльністю Open Dialogue Platform — австрійської громадської організації, заснованої для підтримки прав людини, верховенства права, демократичної стійкості та міжнародного міждисциплінарного діалогу.
Поєднання юридичної експертизи, досліджень цифрових архівів і громадських ініціатив відкриває перспективи для подальшої співпраці між українськими та європейськими дослідниками, а також для розроблення підходів до відповідального збереження документальних свідчень про війну.
Досвід міжнародного воркшопу в Марбурзі засвідчив, що майбутнє архівів визначається не лише розвитком технологій зберігання та обробки інформації. Не менш важливими є правові гарантії, етичні принципи, повага до людської гідності та усвідомлення відповідальності перед тими, чиї історії стають частиною колективної пам’яті.
Для України живі архіви — це можливість зберегти багатоголосся свідчень про війну, забезпечити їх відповідальне використання та створити основу для подальших історичних, соціальних і правових досліджень.
Збереження свідчень — це не лише робота з минулим. Це також відповідальність за те, як майбутні покоління зрозуміють війну, її людську ціну та значення справедливості.
Участь Ганни Сарибаєвої у дослідницькій програмі Інституту Гердера продовжує її академічну роботу на перетині права, прав людини та міждисциплінарних досліджень, сприяючи включенню українського досвіду й української правової перспективи до ширшого європейського наукового діалогу.
https://www.herder-institut.de/de/aktuelles/veranstaltungen/digitalities-russias-war-against-ukraine-living-archives-workshop-ii
https://www.livarch.org/
https://www.livarch.org/en/fellowships/
.svg)